ЕКСКЛЮЗИВ УКіно. Остап Дзядек: Тема кохання завжди буде вічною

Остап Дзядек. Інтерв’ю. Український актор

Остап Дзядек — професійний український актор театру і кіно. Польський, чесько-український й українські картини, серіали — далеко не повний перелік творчого доробку митця.

Ексклюзивно для УКіно Остап Дзядек розповів про бажання бути актором, вживання у роль і різницю між українським і закордонним кінематографом.

Ви закінчили Львівське державне училище за спеціальністю режисера, але потім все одно пішли на актора театру і кіно. Чому не залишилися у режисурі?

Коли вступив в училище, то перші дні навчання не знав на якій я спеціальності. Але головне, що в театральному. Я мріяв там бути, але батьки бачили мене у будівельний або лісотехнічній сфері. Проте, не здався і здійснив свою мрію. Навчався із задоволенням, але тільки тому, що там була сцена і мав можливість на ній грати. Вже тоді зрозумів, що мені ближче виконання, ніж режисерування. Згодом, актор Микола Стефанник порекомендував мою кандидатуру режисеру Федору Макуловичу і мене взяли у театр «Просценіум». Так і почалася моя історія. Закінчивши училище, я продовжив навчання в університеті Франка, але вже на акторській спеціальності. Відверто кажучи, цим я горів ще з 10 класу.

Думали про створення власного фільму?

Звичайно, є такі думки. Насправді, у мені живе ідея фільму, але поки крім мене ніхто про неї не знає.

Ви знімалися і в українських, і в закордонних картинах. Чим відрізняється робота у нас і них?

У моїй фільмографії, насправді, лише два закордонні фільми. Я мав лише шість знімальних днів і за цей період важко щось порівнювати. Хоча є приклади саме українських зйомок, про які сумно згадувати. Одного разу, приїхав на знімальний майданчик і чув, як за моєю спиною говорять не дуже приємні речі. Інше… Мав відпрацювати три знімальних дні: два знявся, а третього чекаю і досі… Проте, сподіваюся — це просто курйози.

Польський фільм «Волинь» достатньо суперечливий. Чи думали ви, що картина може викликати певне несприйняття в Україні?

«Волинь» — одна із закордонних картин, де я мав роль. Пам’ятаю, як під час навчання мій викладач сказав: «Наше минуле завжди буде переслідувати нас». Тоді я не усвідомив цих слів, але з часом мені стало зрозуміло. Побачивши цей фільм, я осягнув свою помилку. Можна багато виправдовуватися, але я перепросив перед українцями на своїй сторінці у Facebook… Звісно, це неприйнятна стрічка. Проте, коли я їхав на зйомки, до речі, дебютні, у великому кіно, то просто горів бажанням побувати на майданчику. Сценарію я не читав, і мені його, власне, і не дали. Але, це для мене життєвий досвід, неприємний, але досвід.

Українська стрічка «Вір мені» висвітлює зовсім звичну для українського кінематографа тему кохання. Чи до вподоби вам така проблематика?

Тема кохання завжди буде вічною. Люди і час змінюються, але є сюжети, які завжди були і будуть актуальними. Це людська природа. І кохання — питання вічне. Я не можу сказати, що ця тема мені не подобається. Адже такі сценарії завжди гострі і з багатьма входами і виходами.

Ви актор художнього фільм «Будинок «Слово». Розкажіть про свого героя.

По-перше, хочу подякувати режисеру цієї картини Тарасу Томенко. Він надав мені чудову можливість творити разом з реальною командою професіоналів. Тому вірю в те, що ми створили хороший фільм… Я граю художника Василя Седляра. Саме він написав картину Кобзаря. Проте, на жаль, про його особистість дуже мало хто знає, ба більше про нього залишилося надто мало інформації. Звісно, що Василь Седляр менш відомий, аніж Хвильовий, Сосюра, Тичина, Курбас, Вишня,… але завдяки таким фільмам, як «Будинок Слово»”, ми маємо можливість стати трохи ближчими до геніїв «Розстріляного відродження».

Остап Дзядек. Український актор. Інтерв’ю

У вас є ролі у театрі і кіно. Що для вас ближче?

Це питання найбільш поширене для акторів. Наша професія насичена багатьма планами, ракурсами, кутами, можна дібрати безліч слів… За це і люблю акторство. Для порівняння, маю двох братів — Василя і Зеника. Вони абсолютно різні особистості, але я однаково їх люблю… так само кіно і театр — душа радіє!

Як ви зазвичай вживаєтеся в роль?

На це питання важко відповісти доступно і зрозуміло… Просто деякі речі неможливо пояснити словами, вони десь у глибині, інстинктивні і побудовані на відчуттях. Звісно, найголовніше для ролі — знайти життя і характер персонажа, а от вже текст і драматургія вже у цьому помічники. Важливо акцентувати увагу на власних спостереженнях і фантазії,… але все приходить лише з важкою працею. Як кажуть у творчому колі: «10% талант і 90% праця».

Чи можете ви сказати, що український кінематограф має суттєвий прогрес не лише у кількості фільмів, а й у їх якості?

Безперечно… Хоча, насправді, ще дуже багато роботи, але те, що наше кіно активно зрушило з місця це точно.

Чого на вашу думку не вистачає українському кінематографу?

До кінця усвідомлення того, що все в наших руках і ми можемо зробити. Це стосується кожного українця, кожного глядача. Навіть, коли я йду в кінотеатр і дивлюся фільм, то є творцем українського кіно.

Ви часто відвідуєте українські прем’єри?

Дякую за дуже актуальне питання для кожного українця. Можу помилятися, але поки 2018 року не пропустив жодної.

Які з останніх новинок вас вразили найбільше?

Якщо бути щирим, то багато фільмів вражає. І кожен має щось таке, що чіпляє. Проте, у власному рейтингу я би відзначив такі стрічки: «Коли падають дерева», «Герой мого часу» і «Шляхетні волоцюги». Але ще раз наголошу, це особисто мої враження: багато українських фільмів, що я переглянув, на мою думку, цікаві.

Шляхетні волоцюги. Остап Дзядек. Інтерв‘ю. Українське кіно

Коли падають дерева. Остап Дзядек. Українське кіно

 

Фото: особистий архів актора

Поділитися

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*