На любителя: відгук редакції на фільм “Шляхетні волоцюги”

шляхетні волоцюги

27 вересня в українському прокаті стартував музично-комедійний бойовик “Шляхетні волоцюги” від Олександра Березаня. Ми не змогли залишитися осторонь, а тому побували у кінотеатрі. Відгук редакції читайте у нашому матеріалі!

Зйомки фільму проходили у Львові в серпні-жовтні 2017 року. Бюджет стрічки 37 млн грн. У ролях – Ірина Гришак, Богдан Шаран, Юрій Хвостенко.

Журналістка нашої редакції побувала на прем’єрі. Її враження неоднозначні.

ПРИМІТКА: ЦЕ СУБ’ЄКТИВНА ДУМКА. НАЙКРАЩИЙ ВАРІАНТ – СХОДИТИ НА ФІЛЬМ ОСОБИСТО ТА СФОРМУВАТИ ВЛАСНИЙ ПОГЛЯД.

“Що купити у МакДональдз: чізбургер або чікен макнагетс?” – таке питання хвилювало мене під час перегляду нової української комедії “Шляхетні волоцюги”. А тим часом сюжет набирав обертів. Але я за ним не слідкувала. Перший український фільм, де я ледь досиділа до кінця.

Перед тим, як розповісти своє враження, хотілося б дещо відзначити. Вперше перед фільмом показали аж ТРИ трейлери нових українських стрічок. Я очам своїм не повірила, але це не може не радувати.. Принаймні без роботи УКіно точно не залишиться.

А тепер про фільм. «Шляхетні волоцюги» — музично-комедійний бойовик про пригоди батярів від режисера Олександра Березаня. Несподівано вони стають опікунами юної Христі. Після цього їх затягує у круговерть нових неочікуваних пригод. Події відбуваються у Львові середини ХХ сторіччя.

Спочатку про хороше. Гра акторів – надзвичайна. Головні герої порадували своєю мовою та харизматичністю. Чутно, що постаралися й композитори. Музичний супровід – ще один “актор” фільму, який майстерно виконує свою роль і доповнює атмосферу старовинного міста Лева. А коли бачиш ім’я Юрія Короля, оператора “Сторожової Застави” та “Кіборгів”, вже точно знаєш, що кадри будуть яскравими та якісними. Гумор вдалий, а шарж на СРСР та гітлерівську Німеччину майстерно прописаний до найменших нюансів.

Але, на мою думку, фільм на любителя. Мене особисто він не зачепив взагалі. Я постійно відволікалася і частенько дивилася на годинник. Фільм не залишив вражень, а просто пройшов повз. Хоча причепитися до чогось конкретного важко. Просто історія залишила байдужою. Перший такий випадок за все моє знайомство з українським кінематографом. Але мені здається, що у цієї картини однозначно є свій глядач, і він не один.

 

 

Поділитися

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*