ЕКСКЛЮЗИВ УКіно. Євгенія Муц: Я проти окультурення у творчості

Євгенія Муц — українська акторка, для якої 2018 рік стане великим проривом. Цього року Україна матиме змогу побачити її у двох стрічках: «Дике поле» Ярослава Лодигіна і «Король Данило» Тараса Химича. До речі, театральний критик Вергеліс включив її до списку «ТОП-15 перспективних акторів нового кіно», вказавши на її «трендове обличчя».

Ексклюзивно для УКіно Євгенія Муц розповіла про зйомки, хвилювання перед прем’єрою і мрії.

Ви маєте профільну освіту, але не були впевнені чи хочете стати акторкою. Чому змінили свою думку?

Євгенія зі своїм хлопцем Маркіяном

Вчилася я у львівському театрі імені Марії Заньковецької, який боготворила, як і всю цю театральну кухню, що через рожеві окуляри, які тоді, не знімаючи носила, ідеально лягала під опис мрії. Тільки коли раптом стало “не весело”, а так мало статись рано чи пізно, я замислилась, а чи те взагалі роблю? Скажу так: і графік роботи, і велика вірогідність того, що ти все життя будеш грати одну й ту саму роль по колу, або танцювати в образі куща, і взаємовідносини людей закритих разом на маленькій площині стільки часу, ну і звісно ж заробітна плата — зовсім не приваблюють.

Тоді я ще дивилась на акторство винятково, як на театральну діяльність, адже який був взагалі шанс потрапити у кіно? А потім усе пішло, як по магії і я відчула усю реальність долі, як усі пазлики складаються в одну зв’язану картину. Я закохалася, а закоханим ризик не страшний… Мій хлопець навчався у Києві, вдома ж мене  нічого не тримало, окрім зони комфорту, тому я зібрала речі і просто (що було зовсім не просто) переїхала за 476 км. Одразу по тому мені написала Вероніка Шостак (ми колись навчилися разом) і сказала, що кастинг-директор Алла Самойленко кличе на знайомство. Звісно, я погодилася на зустріч, хоч насправді боялася дико, тому Маркіян (мій хлопець) повіз мене туди взагалі силою. Ми поспілкувалися і за декілька місяців мене запросили на проби короткого метру Марисі Нікітюк «Сказ». Так і розпочалася моя акторська кар’єра. Виходить і освіта знадобилася, і одногрупниця допомогла познайомитись з Аллою, і добре, що тоді я уже жила в Києві, і що було кому мене взяти в руки, бо із Золочева сумнівно, що б сама поїхала на таку важливу зустріч.  Я була надто розчарована і зневірена, щоб не боятися давати собі надію.

Які риси, на вашу думку, повинен мати актор?

Потрібне вміння слухати і чути. А ще, додам чисто від себе: чітко розуміти, що ти лише актор і не є таким крутим, як собі придумав. Народ, ви не в Голівуді живете, попустіться, дістали уже отою гіперболізованою любов’ю до себе, аж огидно.

Згадайте свій перший знімальний день. Чи все вдавалося з першого разу? Які емоції ви переживали?

Насправді, це був такий error, у мене голова ледь не зламалась! Пам’ятаю: була 4 ранку, а ми вже кудись їдемо. Що робити? Куди? Навіщо? У мене не було ні позитивних емоцій, ні негативних, а тільки білий шум, повне нерозуміння і незадоволеність з того, що сама напрацювала.

Як ви себе почуваєте на знімальному майданчику?

Я не комунікабельна і асоціальна, мені складно розмовляти з людьми до котрих ще не звикла, і звикаю довго. Взагалі, мені подобається більше сидіти у куточку: вибрати зручне місце і знайти людину з якою комфортно і от конкретно з нею спілкуватися.  Хоча, знімальна група фільму «Король Данило», то щось особливе. Так, люблю тих «западенців» (напевне тому що і сама «западенка»), що змовчати не можу і забалакую будь-кого своєю не зовсім адекватною балачкою. Думаю, я їх дратую.

Ваша дебютна роль була у повнометражному фільмі «Дике поле» Ярослава Лодигіна. Розкажіть про свою героїню Катю.

Катя — дівчинка 18-19 років, вона хоробра, трішки “відірвана” і самостійна не на свій вік. Життя її нудне і розмірене, звісно ж, лише до того моменту, доки не зустріне головного героя фільму…але без спойлерів.

Євгенія з хлопцем Маркіяном і актором фільму “Дике поле” Георгієм Поволоцьким
Фото з вечірки з нагоди завершення зйомок фільму “Дике поле”

 

 

 

 

 

 

 

 

У книзі Жадана текст не має цензури. Звісно, фільм також. Як ви до такого ставитеся?

У цьому можна сказати його краса. Я абсолютно нормально до цього ставлюся, бо це реальність, а я за неї. По факту, у нас дуже багато людей, які використовують нецензурну лексику. Фільм сучасний, тому і показувати потрібно сучасність, не соромлячись цього. Я проти окультурення у творчості.

Розкажіть про стосунки на знімальному майданчику з командою.

Ми приїхали у Старобільськ, воно неподалік від Щастя Луганської області. Життя там наче зупинилося десь на почату 2000-х і продовжило йти в сповільненому темпі. Знімальна група, акторський склад брали усю радість маленького містечка, якої не мають у звичному темпі столиці. Ми ходили на річку, відвідували різні заклади, було весело і нереально спокійно. Атмосфера на знімальному майданчику була дружелюбна і ненапружена, навіть зараз у Києві маю двох подруг набутих там — наш кіногог Женя Максименко і чотирьохлапа акторка Греса, котра зіграла Пахмутову. Після повернення до Києва було важко налаштувати себе на цей старий, чи то знову новий ритм.

Зйомки фільму “Дике поле”. Євгенія з виконавицею ролі Пахмутової
Акторка з Сергієм Жаданом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зараз проходять зйомки історичного бойовика Тараса Химича «Король Данило». Розкажіть про свою героїню.

Її звати Анна, вона дружина Данила Галицького. Це вольова, горда жінка, яка любить свого чоловіка і є йому опорою.  Роль-протилежність Каті з «Дикого поля», адже після молодої недосвідченої дівчинки, грати досвідчену, розумну жінку, близько 30-ти років, ще й до всього маму уже не однієї дитини — відчувається суттєва різниця.

Фото зі зйомок фільму “Король Данило”

Розкажіть, чи відчували ви на зйомках атмосферу XIII століття?

Так, звісно! У нас дуже круті декорації, костюми, усе навколо постійно телепортує з цієї реальності в іншу. А  коли тобі чіпляють волосся до поясу, яке важить більше, ніж ти, сукню, яку хіба в музеї побачиш, то не почувати себе княжною стає не реально… Ходиш у цьому всьому постійно і місто уже стає  твоїм, і фортеця твоєю, і оця медвежа шкура теж туди…  ну ти зрозуміла.

Чи були епізоди, які ви хотіли змінити? Говорили про це режисеру?

Мені подобається, що у «Король Данило» у мене є право голосу. Усе що я роблю, намагаюся робити так, щоб мені ж самій подобалось. Режисер з продюсером  додають постійно  щось своє, я — своє, і виходить дружня командна робота. Зараз  розумію, що вкладаю щось у роботу, бо на зйомках «Ворошиловграду» цього відчуття у мене не було.

Чого ви найбільше боїтеся перед прем’єрою?

Дуже боюся все це побачити на екрані. Мені здається, що я прийду в кінотеатр і побачу, що не справилась, що  «налажала» і мені дарма дали цей шанс. Боюся розчарувати і розчаруватися самій. Переживаю, чи добре там все з монтажем, бо від нього залежить настільки багато, і чи, взагалі, з цілим фільмом усе гаразд і чи озвучка не підставить. А ще боюся говорити з журналістами, капець просто як боюся.

Поділіться цікавими історіями зі знімальних майданчиків.

Була сцена у «Король Данило», коли я мала красиво полежати в озері, ах так, на дворі було чотири градуси тепла, а вода джерельно-крижана. Плаття зимове, грубе таке, до землі, якраз щоб побільше води в себе втягнути, важкі чоботи, оті нескінченні коси… Завдання було ривком лягти, кілька секунд не рухатись і вилізти — все просто, а я не можу ногу туди запхати в ту воду, бо в мене починаються судоми. Але підтримка з суші своє зробила і я ривком “прилягла”. Відчуття було таке, ніби то не вода, а вогонь або тисячі маленьких голок… Коротше, легені мене підвели, я не могла дихати, Олеся Галканова (наш продюсер) полізла за мною в те озеро, а тоді вона була ще й вагітна (Олеся взагалі герой робочого процесу, не знаю де вона стільки тої сили бере). Витягли на берег, одразу самогону залили, плаття стягнули, в шкуру замотали… Збоку робочі працювали на будівництві, то там робота аж зупинилась.

До речі, що стосується пазликів і долі, про котрі я говорила вище, Олесю я знаю ще з часів навчання в Заньковецькій, якби цього не було, в цей фільм я б теж не потрапила.

Яку роль ви мрієте зіграти?

У мене так багато бажань! Просто неможливо навіть усі згадати зараз. Якщо чесно, то хотіла б зіграти когось крутого, можливо, навіть щось супергеройське. Зіграти когось хто бореться, я готова за таку роль і в спортзал на 12 годин в день, і на карате, і наголо поголити голову. Мені здається, це був би дуже крутий досвід. Або ще хотіла б спробувати себе в ролі антагоніста. Вони ж, насправді, запам’ятовуються найбільше, мені одразу на думку спадає Хіт Леджер з його Джокером, і ще купа негативних персонажів, які викликають більшу симпатію, ніж “сторона добра”. А ще мене тягне до мюзиклів, адже вокальні дані є, тому просто хочеться їх хоч десь використати.

Чого не вистачає українському кінематографу?

Досвіду. Більшість режисерів молоді і поки що ще вчаться на помилках, які роблять. Поки не наб’єш руку, то не буде виходити усе так, як хочеться. Але от технічний склад у нас хороший, прекрасні оператори. Акторів хороших багато, але ж ми майже їх не бачимо. Та й народ у нас невибагливий, дай їм “Дзідзя” і всі щасливі.

А ще скажу про ТБ: сумно, адже гроші є, але серіалів хороших немає, що актори згодні у тому “ні про що” зніматися і за безкоштовно, сумно, що народ це “хаває”…доки є попит, то і пропозиція теж буде, а краще б не було.

Фото: особистий архів Євгенії Муц, зйомки фільму “Король Данило”

Поділитися

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*