1 травня – день народження Нонни Копержинської

1 травня 1920 року народилася Копержинська Нонна Кронідівна, українська актриса театру і кіно, Народна артистка УРСР з 1967 року.

У дитинстві Нонна з мамою-лікарем часто переїжджала: з Києва на Донбас після смерті батька і назад, коли маму перевели на роботу до Києва. У 1938 році Нонна вступила до театрального інституту, а згодом потрапила на курс до Амвросія Бучми (відомий український режисер – Ред.) Її помітив Олександр Довженко і в 1939 році зняв у своєму фільмі «Щорс».

А що потім? Війна (Друга Світова війна – Ред.) Запаморочливе кохання, шлюб, син Євген і – розлучення. З того часу звикла палити пачками “Біломор”. У 1946-му її запросив до трупи Гнат Юра, тому мала один єдиний запис у трудовій книзі – актриса театру імені Івана Франка.

Нонна була завзятим курцем, і ніхто так і не зміг відучити її від цієї згубної звички. Навіть горе не зупинило: від раку легенів помер її старший син Євген, який жив у Чехословаччині. Виною всьому – надмірне куріння.

Народна артистка України Галина Яблонська, яка працювала з Нонною Копержинською, пригадувала:

«Нонна Копержинська не грала на сцені — вона на ній жила, і в цьому її можна порівняти з Амвросієм Бучмою»

 У 33 роки доля послала їй щасливий службовий роман. Разом із чоловіком, режисером театру Павлом Шкрьобою вони побудували дачний будинок, посадили дерева, ростили синів. Другого сина Дмитра народила, коли їй було 40 років.

Театральні «байкарі» стверджують, що другого чоловіка, режисера Павла Шкребу, вона полюбила лише по одній «причині». Одного разу на репетиції у Павла Марковича, що зображав чиновника, в момент стрибка випадково лопнула резинка штанів – і актор … залишився в чому мати народила. Згодом Нонна Кронідівна говорила: «Свого Павлушу я полюбила за дуже великі достоїнства!»

Вдруге Нонна дебютувала в картині «Украдене щастя» (1952), але народна слава до неї прийшла після ролей у фільмах «За двома зайцями» (1961) і «Королева бензоколонки» (1963). Голос видатної акторки впізнавали і любили шанувальники радіовистав «Театр перед мікрофоном».

«Украдене щастя» (1952)

 

 

«За двома зайцями» (1961)

 

 

 

 

«Королева бензоколонки» (1963)

У Театрі імені Івана Франка Нонну Кронідівну лагідно називали мамою – за вміння дати пораду і допомогти в скрутну хвилину. Про свою близьку подругу старійшини театру Галина Яблонська та Наталя Мілютенко розповіли в одному з інтерв’ю «ФАКТАМ».

Вона була дуже неординарною особистістю. Любила анекдоти, могла в розмові видати соковиту нецензурщину. Але це не сприймалося як брудна лайка. Швидше, додавало необхідного в деяких ситуаціях перцю.

Грати на одній сцені з Копержинської, згадують подруги, було дуже цікаво і водночас складно. Кажуть, з нею не можна було фальшувати. Траплялося, доводилося репетирувати доти, поки Нонні не сподобається, поки вона не відчує, що ти викладаєшся на всі сто.

Полюбляла розповідати анекдоти. Її улюблений: «Секретарь райкома говорит своему заместителю: «Напиши объявление о том, что во вторник в 16. 00 состоится партсобрание». Заместитель спрашивает: «А как правильно пишется — «вторнЕк» или «вторнИк?» Секретарь отвечает: «Посмотри в словаре». На следующий день на стенде висит объявление: «Партсобрание состоится в среду в 16. 00. Прийти на день раньше!» Секретарь райкома вызывает заместителя: «Что ты написал? Я же тебе сказал: партсобрание состоится во вторник». Заместитель отвечает: «Я не знал, как написать. Искал во всех словарях! Там «фильм» — есть, «фотография» — есть, «фуфайка» — есть, «футбол» — есть. А «фторника» — нет!»

Так, Нонна любила пожартувати. Але під кінець життя їй стало не до жартів. Нове керівництво вирішило відправити старих на пенсію – мовляв, нема чого за просто так гроші отримувати. Копержинська жахливо образилася. І дуже близько прийняла до серця розставання з театром. Зустрічаючи Нонну на Майдані, де вона часто ходила, Галина цікавилася, як у неї справи. Копержинська задумливо витягала сигарету з рота і відповідала: «Хўба це життя?»

До речі, найбільш відданими її глядачами були футбольні вболівальники, адже Нонна Кронидівна була фанаткою “Динамо” і не пропускала ні одного матчу. Була Копержинська й затятим водієм. Щоб возити чоловіка на дачу в Осокірки, вони розжилися на дивовижне створіння радянської технічної думки — апельсиновий “Запорожець 968-М”. Частенько жінка таранила на бульварі Лесі Українки гонорові “Волги”, задерикуваті “Жигулі”, бо тиснула на гальма не завжди вчасно.

Померла 10 червня 1999 року. Похована поруч зі своїм чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва. 9 червня 2009 року на Михайлівській вулиці у Києві було встановлено меморіальну дошку на честь Нонни Копержинської.

Меморіальна дошка на Михайлівській вулиці в Києві

Фото: Кино-театр.Ру

За матеріалами: UaModna

Поділитися

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*