ЕКСКЛЮЗИВ УКіно. Тарас Постніков: моя робота — моє хобі

Тарас Постніков український актор кіно і театру, співак, кобзар, поет і композитор ексклюзивно для УКіно розповів про прем’єри, музику, сучасний український кінематограф. Серед його доробку десятки успішних кіноролей, чотири з яких є головними.

У яких проектах Ви зараз працюєте?

Не буду говорити наперед. Згодом все самі побачите. Але хочу сказати, що наразі готую моновиставу-концерт. У виставі будуть звучати вірші українських класиків, художня проза, а також тексти, записані ще позаминулого і початку минулого століття дослідниками і збирачами фольклору від кобзарів і лірників. У виставі я буду виконувати як автентичні пісні у супроводі кобзи та колісної ліри, так і українські пісні з кобзою у сучасному аранжуванні. І це важливий момент, тому що на думку більшості слухачів, музикантів і навіть невеликої кількості виконавців, що самі грають на старосвітських кобзах, бандурах і лірах укорінена думка, що на українських старосвітських інструментах можна виконувати лише народну старосвітську або барокову музику. Так, це прекрасна, чарівна музика. Я дуже люблю народні пісні, з дитинства у них закоханий. Люблю як музику так і архітектуру в стилі бароко. Але стилі і жанри не можна протиставляти. Я люблю і класику, і джаз, і рок-н-рол, і деякі сучасні напрямки. Тож однією із моїх цілей і є показати, що на старосвітських музичних інструментах чудово можна виконувати як старовинну, так і цілком сучасну, ритмічну, молодіжну музику.

Ви почали говорити про музику, яка є частиною Вашого життя. Але до кого Ви себе більше відносите: актора чи все ж співака?

В першу чергу я звичайно актор. Та ніколи не протиставляю акторську професію і музику. У мене вистачає місця і для одного, і для другого. Коли вистава — граю у виставі, є фільм — працюю у кіно, телебачення — працюю на телебаченні, є час — граю на кобзі, пишу музику і вірші, а ще люблю малювати і особливо писати писанки, але це вже, звичайно, на аматорському рівні, так би мовити для себе. Все це є частиною мене. Мене часто журналісти запитують: яке у мене хобі. Я відповідаю, що моя робота – моє хобі. У деяких драматичних виставах щоб доповнити, розширити образ, граю на кобзі. Наприклад, у рок-опері «Біла ворона» про Жанну Д’арк,  виставах «Задунаєць за Порогом» і «Назар Стодоля».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У фільмах якої тематики Вам більш до вподоби грати?

Так не можна ставити питання. Мене цікавить хороший сценарій, режисер, і звичайно ж запропонована роль. Актора перш за все цікавить той образ, та людина яку він має зіграти, а тематика стоїть на другому плані. Але якщо говорити про теми, то звичайно мене цікавить тема історії, це дуже важливо для нашої держави, адже «Без історії немає майбутнього». І, звичайно, Україні потрібне сучасне якісне кіно. Так, зараз з’являються хороші фільми, але іноді болісно бачити, коли у сучасних фільмах і деяких шоу, показуючи україномовних людей, наче «дражнять» їх, виставляють українців дурнями. Треба навпаки показувати успішного, освіченого, розумного українця, і звісно обов’язково з екранів має звучати українська літературна мова, звичайно, крім тих випадків, коли діалект необхідний для створення того чи іншого образу.

Вам подобається грати в історичних фільмах. І у вас вже є певна добірка таких кінострічок. Митці кажуть, що Ваша найкраща роль саме у історичному фільмі Олеся Янчука «Владика Андрей». Що особисто Ви думаєте про цю роль?

Стосовно фільму «Владика Андрей» скажу, що згадую знімальний період, як один з найкращих моментів мого життя. Я багато читав про цю видатну особистість, про той складний час, в якому випало жити і працювати митрополиту. Про його волю і самовідданість. Знімальний період теж видався не простим: одна зі складностей була та, що довелося багато мерзнути, особливо коли ми знімали, на мою думку, ключову сцену тієї частини образу, яку грав я, сцену молитви. Ми знімали цю сцену в Унівській лаврі. Прекрасне місце, але там було неймовірно холодно і дув постійний льодяний вітер. Вся знімальна група у пуховиках, а я на колінах на гранітних плитах, мені тільки якесь тоненьке рядно під коліна підклали, в мене гола шия і, звичайно, без головного убору. Але така у мене професія. Взагалі акторам часто доводиться мерзнути на зйомках.  Тим не менше  вважаю свою роботу у стрічці гідною, мені не соромно за неї. Буває іноді не дуже подобається бачити себе  на екрані, але тут я собою задоволений. І я дуже вдячний режисеру пану Олесю Янчуку, що розгледів мене і затвердив на цю роль, адже період проб був досить напружений. До історичних фільмів, в яких я знявся, зокрема, належать ще «Залізна сотня» про бійців УПА теж режисера Олеся Янчука. Це, до речі, один з найкращих режисерів, на мою думку: він знімає якісне кіно на історичні, але дуже актуальні теми і головне знімає його класно.  Також фільм «Серце світу», це вже студія Галич фільм, який, на жаль, не вийшов з певних причин. Проект на п’ять серій, у сюжеті якого лежить розповідь про історію України від Палеоліту до Русі. Грав молодого князя у серії про Трипілля, який шукав по світах свою кохану. А знайшов у себе на батьківщині коли повернувся.

Олесь Янчук

 

Розкажіть про прем’єру фільму «Тримай біля серця»

Стрічка про сучасне життя і про війну на Сході України. Зйомки проходили у моєму рідному місті Вінниці, на тлі тих вулиць, де я бігав малим, ходив до школи, до речі, там уже відбувся до прем’єрний показ фільму. Глядачі зможуть побачити життя української сім’ї, а саме стосунки у родині на тлі подій на Сході. Зйомки були дуже цікаві. Було приємно працювати з прекрасними акторами, до речі, у стрічці також знявся мій батько — Заслужений артист України Володимир Постніков — і звісно з талановитим режисером Валерієм Шалигою. Скажу чесно: я отримав величезну насолоду під час зйомок цього фільму.

Фото зі зйомок стрічки “Тримай біля серця”
Фото зі зйомок фільму “Тримай біля серця”

 

 

 

 

 

 

 

Ще однією цікавою подією в моєму житті стало знайомство з прекрасною і талановитою людиною. Це теле- і радіоведуча, журналістка, письменниця Оксана Щирба. Її перу належить книга, що вже стала бестселером в Україні, яка називається «Стежка в долонях». Це досить об’ємне видання, але я «проковтнув» його на одному диханні. Я був вражений глибиною розуміння авторкою «механізмів» людської психіки, любові, ненависті, страхів. Проблем добра і зла. Її герої виписані яскраво, з любов’ю. У книзі багато різноманітних історій, герої оповідей дуже різні, але на сторінках книги вони постають живими людьми. І на запрошення пані Оксани разом із нею поїхав у Всеукраїнський тур із презентацією книги «Стежка в долонях», де я читав уривки із цієї книги Оксани. Дуже важливою і цікавою була реакція глядачів: я бачив сльози на очах людей у залі, коли  читав ці уривки. А це дуже висока оцінка.

Фото зі Всеукраїнського туру. Тарас Постніков разом з письменницею Оксаною Щирбою

Які фільми або серіали Ви могли порекомендувати?

Ну, звичайно, дивіться кінокласику. Старі прекрасні фільми. Із новітнього ж періоду однозначно «Голод-33», знятий Олесем Янчуком. А також хороший серіал «Слуга народу»: там підняті теми, які хвилюють кожного українця, і знятий він якісно. Кожна серія є маленьким повнометражним фільмом. Але про смаки не сперечаються. Дивіться, шукайте, і знайдете щось собі до вподоби.

Що б Ви побажали молодим українським акторам?

Що я можу сказати? Працюйте над собою, шукайте. На жаль, без тяжкої праці нічого досягти не можна. І Ви врешті-решт досягнете успіху. Але все одно треба розуміти, що людина або талановита або ні. Нічому не можна навчити. Якщо є талант, то він є. А наші актори дуже талановиті. Та все ж для такої великої країни як Україна, у нас знімається дуже мало фільмів. Треба, щоб був повноцінний кінопроцес. У нас вистачає талановитих і досвідчених викладачів, режисерів, звукорежисерів, каскадерів, гримерів, художників, взагалі у кіно дуже багато професій — у нас все є. Молоді потрібно більше працювати, а державі і не байдужим людям — вкладати гроші в кіно, і тоді український кінематограф ще здивує світ, як це було із фільмами видатного Олександра Довженка, що в Європі і Америці, до кінотеатрів де демонструвались його фільми, стояли довгі черги.

Читайте також: Тарас Постніков: «Сім’я – це основа і суспільства і держави»

Фото: архів Тараса Постнікова, зйомки фільму “Тримай біля серця”

Поділитися

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*